Щоб урок «зазвучав», або роздуми про мій педагогічний досвід

Щоб урок «зазвучав», або роздуми про мій педагогічний досвід.
Інколи я по доброму заздрю представникам творчих професій: художникам, поетам, архітекторам. Їх творіння матеріалізовані, вони збурюють людський мозок, обговорюються, критикуються чи викликають захоплення. А творчість учителя, як мить, як наднова зірка, спалахнула і зникла в небуття. Скільки таких знахідок, удалих одномоментних рішень залишаються не поміченими, не повторюваними (адже учні думають, що так і повинно бути). Двічі не можна зайти у одну й ту ж воду, стверджують філософи. А хіба вдається провести хоча б два однакових уроки за одним і тим же конспектом. Кожного дня нестандартні ситуації, нові учительські рішення й постійний пошук відповіді на запитання: «Як донести, як мотивувати, як захопити, щоб і дитяча душа раділа від новизни осягнутого, відчула насолоду перемоги над «не знаю» і «не розумію»?». А критеріїв оцінювання суспільством учительської роботи не так і багато: чи дохідливо розповідає, чи легко (важко) заробити добру оцінку, чи добре знає свій предмет, чи тримає дисципліну на уроці. І все ж таки я люблю свою професію. Удесяте подаєш матеріал, а способів і варіантів вибору – незліченна кількість. Отож працюєш уже на новому витку, професійно зростаєш, не стоїш на місці.
Досвід – поважне слово. На досвід зважають, досвід переймають, досвід накопичують. І звучить воно якось закінчено, остаточно. Тому хочеться йому прилаштувати «крила» для тривалого польоту, адже для мене він – можливість експериментувати, викладати матеріал «по своєму», не боячись «відірватися» від методичних шаблонів, створювати й апробовувати нові технології, творити урок так, щоб було цікаво в першу чергу мені, учителеві, чиє захоплення й любов до предмету передається учням, які наслідують, непомітно втягуються у гру під назвою «праця».
На початку педагогічної кар’єри захоплювалася вживлянням ігрових моментів у структуру уроку. До цього дня граємо у «Перегони потягів», «Швидкий м’яч», «Кубик – серце не лютуй, запитанням порятуй ”.
Перша гра народилася з класом надзвичайно непосидючих, але розумних дітей. Одна з груп стаціонарна — «станції», друга – «потяги», які переїжджають від зупинки до зупинки, виконуючи завдання на кожній із них. Ця ігрова технологія поєднує рухливість із логічною роботою, роботу в парах з індивідуальною відповідальністю.
Просуваючись по замкненій траєкторії, учні закінчують маршрут на тій станції, з якої розпочали. Жодну із зупинок не можна обминути, а щоб не згаяти часу, адже наступна станція може бути зайнята «потягом», що забарився, є запасні зупинки з додатковими завданнями, що покращать результат. По закінченні маршруту звіряємо відповіді, виставляємо оцінки один одному.
«Швидкий м’яч» вимагає скорегованості мисленневих реакцій із скороченням певних груп м’язів, тому є доцільним як фізкультхвилинка, особливо в умовах економії часу (наприклад, кидаючи м’яча, називаю десятковий дріб, учень повертає його, озвучуючи у відсотках). Зазвичай вивчення математичної теорії в учнів – на другому плані, тому процес опитування урізнобарвлює гральний кубик, адже грань, яка випадає під час кидання, визначає одне із п’яти теоретичних питань, на які потрібно дати відповідь (шосте завдання – смайлик «усміхнись»).
Початок третього тисячоліття заполонив шкільну освіту інноваційними технологіями. «Свіже повітря» змін дало змогу залучити кожного учня до обговорення проблеми, що сприяла розвитку критичного мислення, діалогічному мовленню, вимагало навичок співпраці, колективних рішень. Тому «Інноваційні технології навчання на уроках математики» – стежинка, якою простувала далі у своїй учительські професії. «Акваріум», «Коло ідей», «Мозковий штурм», «Ажурна пилка», «Рольова гра», «Рефлексія», «Броунівський рух», «Робота в парах» – інтерактивні технології, які захопили мене випробовуваннями та експериментами. Урок ставав дедалі яскравішим, результативнішим. Використання ІКТ вимагало нових навичок, адже щоб продовжувати співпрацю з учнями, потрібні було освоїти комп’ютер, з яким вони працювали набагато вільніше. Замість крейди та розповіді вчителя, ставали актуальніші презентації, відеоролики. Результатом кропіткої роботи став висновок: «Відео, презентаціі доцільно використовувати лише епізодично, органічно вплітаючи у структуру уроку, а пояснення учителя повноцінно не заміниш найцікавішим мультимедійним засобом.
Невпинний потік інформаціі супроводжує все наше життя. Застосування інформаційних технологій створює умови для більш інтенсивної діяльності людини. Багато дослідників переконані, що стрімкість і швидкість реакції є зараз головним джерелом переваги в суспільному житті, а час – основна цінність.
Саме тому ілюстративно-дослідницька технологія, технологія системно-універсального підходу, конструктивні та дидактичні часозбережувальні технології стали витоком і трансформувалася в «Часозбережувальні технології на уроках математики».
Ілюстративно-дослідницьку технологію навчання досліджувала на інскриптивному методі (методі спрощених рисунків). Бо протягом багатьох років помічала труднощі в засвоєнні школярами теорем геометрії (згадайте лише програму 10 класу), витрачала багато часу на формулювання, доведення, шукала шляхи активізації розумової діяльності учнів. Творчий пошук привів до ідеї геометричних піктограм, які дають змогу сприймати новий матеріал ефективніше, а систематизацію вивченого зробити більш жвавішою та цікавішою. Педагогічна ідея «креслень, що вміють говорити» подолала страх в учнів, які бояться помилитися; створила умови для творчого мислення, виробила чітку логіку взаємозв’язку умови й висновку; охопила велику частину матеріалу за короткий час. На перших етапах учні намагаються впізнавати вивчені теореми, чітко формулювати їх, а потім, охоплені азартом, по нових піктограмах «складають» свої теореми, реконструюють їх зв’язною літературною мовою, пропонують свої міні-схеми. Іх застосування сприяло тому, що урок «зазвучав», а замість зазубрених фраз я все частіше у очах учнів читала логіку «живої думки».
Школяркою, я неодноразово замислювалася: «Як «бачити» з чого почати розв’язування заданого рівняння чи нерівності? Як навчитися просуватися до відповіді раціональним шляхом?». Практика розв’язування рівнянь чи нерівностей звичайно допомагала. Але не вирішувала проблему в цілому. Виклад матеріалу з розв’язування показникових рівнянь у шкільних підручниках, привів до ідеї формування власного системного підходу вивчення основних типів рівнянь та нерівностей, що відкрило можливості сформувати чітку схему подачі нового матеріалу з дотриманням таких вимог:
• відібрати найбільш вживані типи рівнянь та нерівностей, які б створили міцний фундамент для розгляду нестандартних прикладів;
• поєднати класифікацію за методами з класифікацією за зовнішньою будовою рівняння (єдність форми та змісту);
• указати раціональні способи розв’язання;
• виділити основні алгоритмічні кроки кожного методу;
• дотримуватися принципу «від простого до складного», принципу наступності;
• при вивченні та класифікації нерівностей спиратися на класифікацію рівнянь того ж типу;
• у випадках, коли розв’язання передбачає поєднання декількох методів (логарифмування з методом розкладання на множники, потенціювання із методом уведення допоміжної змінної і т.д.) групувати рівняння з урахуванням того методу, який при розв’язуванні дає можливість зробити перший правильний крок.
Технологію такого системно-універсального підходу неодноразово перевіряла, як репетитор, згодом почала плідно використовувати на уроках. Вона дозволяє, практично за однією схемою, вивчати як рівняння так і нерівності одного типу, вказуючи на спорідненість та їх відмінності, спрощуючи шляхи запам’ятовування вивченого
Людство здавна займається виведенням «формули» успішного уроку. Не оминула ця проблема і мене. Як організувати та де взяти час для того, щоб кожен учень працював у сприятливому для нього режимі та ще якнайкраще засвоїв матеріал. І при цьому мислив, творив, запам’ятовував. Одним словом, напружено працював із задоволенням. Моя формула – максимально організований та правильно сконструйований урок де кожна хвилина є продуктивною. І ось його складові:
o повна готовність класу та швидке налаштування дітей на роботу, діагностика настрою;
o перевірка домашнього завдання та корекція знань шляхом взаємоперевірки чи самоперевірки;
o актуалізація опорних знань та умінь шляхом короткого тестування( 2-3 тестові вправи), розв’язування вправ на встановлення відповідностей, застостосуванням інтерактивних технологій «Акваріум», «Мозковий штурм», «Броунівський рух»;
o чітка мотивація навчання шляхом створення проблемної ситуації методом доцільних задач, прийомом «Відстрочена відгадка» і т.д.;
o засвоєння нових знань та умінь абстрактно – дедуктивним, конкретно-індуктивним методом, методом укрупнення дидактичних одиниць, із застосуванням групових, індивідуальних форм роботи, інформаційних технологій,використання структурованих таблиць;
o поєднання фізкультхвилинки із первинним закріпленням вивченого, наприклад, шляхом гри «Вірю – не вірю», «Розумний м’яч», «Броунівський рух»і т.д.;
o відпрацювання отриманих знань та умінь шляхом індивідуальної роботи у прийнятному для себе режимі або із застосуванням методу вибору рівня складності завдання;
o оцінювання на кожному етапі уроку із залученням учнів до контролю за ходом навчальної діяльності (парні й групові форми взаємоконтролю); «Табло оцінювання» як засіб аналізу активності учня протягом кількох уроків.
З метою економії часу, розвантажую урок за рахунок щоденних ранкових консультацій. О 8-00 учні мають можливість отримати мою допомогу щодо виконання домашніх завдань, пропущеного матеріалу, перездати недосконало вивчене. Так знімається проблема «а у мене не вийшло» і на уроці нове не накладається на незрозуміле. Постійний пошук чогось цікавого привів до методики «Перевернутого класу» та активного використання соціальних мереж у корисних цілях. Онлайн консультації, відео уроки теж створюють простір успіху, вчитель -помічник у самостійно освоєному матеріалі, режим опрацювання якого учнем вибирається індивідуально, а зекономлений час дає можливість набувати практичних навичок.
У свій час моя дитина вчилася читати за методикою Зайцева, суть якої полягає у тому, що малюки вчаться складати слова не із літер, а із складів, які заучували напам’ять. Цю ідею використовую і у своїй праці. Наприклад, запам’ятання піфагорових трійок, правил на відсоткове відношення тощо зменшує час на обчислювальну роботу у старших класах, дає можливість у рази збільшити кількість розв’язанних задач за урок. Арсенал таких дидактичних часозбережувальних технологій розширює діапазон тренувальних можливостей, прискорює шлях до відповіді. Працюють ці технології і в позаурочний час.
Я радію, коли учні на тему уроку говорять більше ніж я, коли вони мотивовано працюють не покладаючи сил, коли здивовано піднімають очі: «А що? Уже дзвінок?», коли отримують перемоги на олімпіадах та конкурсах, коли досягають рівня 199,5 на ЗНО, коли їм раді навіть у самих престижних вишах. То, можливо, моя праця, заплетена у творчість була, не даремною? Хоча ще зовсім незрозуміло, хто отримував від неї більше насолоди, мої учні чи я.

Категории: Портфоліо

Добавить комментарий